Українізація шкіл України в 20-30-х роках ХХ століття

Анотація

У статті на основі аналізу широкої джерельної бази наголошено, що після жовтневого перевороту 1917 року розпочалося творення нової шкільної системи, яка ідейно й змістовно була спрямована на побудову радянської комуністичної спільноти. Разом із тим постали питання щодо національної ідентифікації людей, вивчення в школах рідної мови тощо.
Акцентовано, що у 20-ті – на початку 30-х років ХХ століття українська школа набула якісно нової ролі в суспільному житті та сприяла розвитку не лише національної освіти, а й освіти всіх етносів України. У цей час завдяки політиці «коренізації», яку партія здійснювала в усіх республіках, відбувалося своєрідне відродження української нації. Партійні організації України повсякденно турбувалися про висування й підготовку кадрів корінної національності, запровадження в школах навчання рідною мовою, розширення видання газет, журналів, книг українською мовою.
Звернуто увагу на те, що перехід на викладання українською мовою був досить складним, оскільки бракувало не лише матеріально-технічного та методичного забезпечення, а й учителів. Водночас українізацію школи підтримували як учителі, так і значна частина населення, тому кількість загальноосвітніх закладів з українською мовою навчання швидко збільшувалася, здійснювалася підготовка відповідних фахівців та розроблялася навчальна література.
Наведено дані, що з 1933 року розпочався поступовий відхід від українізації, яка хоч і продовжувалася, але значно меншими темпами. У країні проводилася політика зближення різних національностей. Єдина шкільна система вважалася формально наднаціональною й поступово перейшла до надання замість полікультурної освіти монокультурної, за умов якої різні етнічні культури подавалися учням у чітко визначеній комуністичною партією дозованій нормі.
Зроблено висновок, що в подальші роки така політика призвела до росіянізації українських шкіл, наслідки якої наша держава не може здолати донині.