НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)
Анотація
У статті розглянуто проблему нормативно-правового регулювання системи післядипломної освіти в Україні в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.
Проаналізовано еволюцію законодавчого становлення системи післядипломної освіти в Україні впродовж другої половини ХХ – початку ХХІ ст., це саме: Закон СРСР «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» (1958); закони УРСР («Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР» (1959), «Про народну освіту» (1974), «Про освіту» (1991)); «Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») (1993), «Національна доктрина розвитку освіти», Закон України «Про вищу освіту» (2002); Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні (2002); «Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006-2020 роки» (2006), Національна стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» (2013), Концепція розвитку неперервної педагогічної освіти» (2013 р.); закони України («Про вищу освіту» (2014), «Про освіту» (2017)), Концепція розвитку педагогічної освіти (2018).
Зроблено висновок, що тільки в незалежній Україні післядипломну підготовку (стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів) на законодавчому рівні було включено до системи освіти; змінилася стратегія в роботі з педагогічними кадрами, підвищення кваліфікації набувало характеру диференціації, різнорівневості, альтернативності; надано тлумачення цього терміна, який став базовим визначенням післядипломної освіти, під якою розуміється спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи через поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.
Завантаження


