ВИХОВНІ КОНСТАНТИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ НА ЗАКАРПАТТІ У 20–30-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

У статті проаналізовано виховні константи розвитку української літературної казки на Закарпатті у 20–30-ті рр. ХХ ст. як універсальних національно-патріотичних і моральних ідей, орієнтирів, цінностей, що були і залишаються актуальними за досліджуваного та сучасного періодів розвитку України. Показано внесок у розвиток літературної казки найвідомішого письменника Закарпаття В. Ґренджі-Донського («Князь Огень», «Манюсінька», «Казка про відьму-бусурканю», «Пригоди ведмедика Бурмилка», «Кіт в чоботях», «Пригоди шибеника Михася» та ін.), які були написані українською літературною мовою з домішком місцевої говірки та передруковувалися в багатьох дитячих часописах і навчальних виданнях. Схарактеризовано ідейно-змістову унікальність та дидактичну спрямованість збірника «Подкарпатські казки» педагога Б. Мартиновича. Показано вагомий внесок у розвиток української літературної казки на Закарпатті відомого галицького письменника В. Пачовського («Скарб руської землі», «Сріберний дзвін», «Золота Гвіздка», «Про князя Коріятовича і жовтого змія Веремія», «Тріє царі» та ін.). Ці твори створювалися із залученням учнів гімназії до збирання фольклору та мали виразну національно-патріотичну спрямованість.
З’ясовано, що фольклорна та історична спадщина Закарпаття надихнула на розвиток жанру літературної казки галичанку Марійку Підгірянку. Це виявилося в написані творів «Бабусина казка», «В чужому пір’ю» та ін., які віднесені до української класичної дитячої літератури. Досліджено маловідомий у педагогічній науці та літературознавстві поетичний твір «Казка про золоту рибку» К. Вагилевича, він відображає принципову відмінність української ментальності від російської та звеличує культ праці як найбільшу людську цінність.