ОРФОГРАФІЧНА СУБКОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДНИК ПРАВОПИСНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

Анотація

У статті наголошено на важливості формування висококультурної мовної особистості сучасного учня, який на високому рівні оволодів шкільним курсом української мови й має сформовану мовну та мовленнєву компетентності; з’ясовано магістральну роль правописної компетентності, яку визначено, як рівень володіння правописними нормами та реалізація їх у практичній площині; підкреслено, що її формування здійснюється відповідно до концентричного принципу, що передбачає: оволодіння орфографічними нормами й правилами, застосування їх у писемному спілкуванні, здатність інтонаційно оформлювати усне мовлення на основі досконалого знання правил використання пунктуаційних знаків; визначено, що складниками правописної компетентності є орфографічна та пунктуаційна субкомпетентності; проаналізовано орфограму як базове поняття орфографічної субкомпетентності; розглянуто принципи орфографії: фонематичний, морфологічний і традиційний (історичний); схарактеризовано основні орфографічні поняття (а) поняття, що засвоюють учні; б) поняття, на які спирається вчитель) та терміни (орфограма, орфографічна грамотність, орфографічна пильність,орфографічне правило, орфографічна навичка); зазначено, що магістральними методичними принципами навчання орфографії є: опора на звуко-буквений склад слова; опора на морфемний склад слова; зв’язок занять орфографії з розвитком мовлення; опора на граматику; звернуто увагу на основні види орфографічних вправ (на артикулювання звуків; для сприймання тексту на слух / зорово; списування ускладнене чи неускладнене; диктанти; вправи з розвитку мовлення (перекази; твори); запис вивченого напам’ять тексту; робота з орфографічним словником; орфографічний розбір) та різновиди диктантів, за допомогою яких формується орфографічна субкомпетентність учнів на уроках української мови.